Поділитись


Провина вцілілого

«Провину вцілілого» визначають як почуття сорому, внутрішнього конфлікту чи ментального безладу після подій, які спричинили смерть чи серйозні травми інших людей. Цей патологічний стан виділяли раніше як окремий діагноз. Зараз він класифікується як складова посттравматичного стресового розладу — ПТСР. Але не всі, хто відчув провину за свій порятунок, мають ПТСР. Та не всі люди с ПТСР відчувають провину.



Простими словами, «Провина вцілілого» з’являється тоді, коли ви пережили або активно переживаєте травматичні події, які можуть нашкодити здоров’ю або поставити життя під загрозу, наприклад: війну, терористичні атаки або природні катастрофи. Її можуть відчувати ті, хто вижили, випадково не потрапили в місце подій або ж переїхали до більш безпечних місць.



Уцілілі не можуть зрозуміти, чому ж вижили саме вони, чи заслужили вони на це та чи могли вони зробити щось, щоб поліпшити ситуацію, урятувати людей або запобігти лихові. Вони також мають таке відчуття, наче покинули когось страждати, зрадили інших, а самі живуть прекрасне життя, і за це вони заслуговують якогось покарання. Що вони погані люди, тому що начебто втекли, і їх засуджують ті, хто залишився в більш небезпечних точках.



Ще складніше від того, що вцілілі начебто мають радіти своїй безпеці й показувати, що вони щасливі порятунку, коли насправді відчувають здебільшого негативні емоції.



Провина має фізичні симптоми: нудота, проблеми з травленням й апетитом, безсоння, тремтіння. Може здаватися, що болить у грудях чи геть усе тіло сповнене болем. Психологічно проявляє себе у нав‘язливих думках, апатії, панічних нападах, відсутності радості від порятунку. При важких випадках відбувається селфхарм.

Симптоми можуть посилюватися, якщо ви раніше мали травматичний досвід або схильні до тривоги та депресії. 



Та не всі люди мають це відчуття провину, і це також нормальна відповідь на травму.



«Провину вцілілого» можуть відчувати ветерани війни, евакуйовані, медики, що надавали первинну допомогу, але пацієнт помер, батьки, що пережили своїх дітей, діти, що не змогли евакуюватись разом з батьками, важко травмовані, але одужуючі. 



Важливо пам’ятати, що недоцільно топити біль в алкоголі; споживати наркотики на самоті; обмежувати себе у їжі; заперечувати свою вдачу; нехтувати своїми зусиллями для порятунку. Горе може бути настільки величезним і неосяжним, що руйнуюче почуття провини здається природним. Але це упередження помилкове. Ви одужаєте, кожен у своєму темпі, і знову зможете жити без болю.



Як упоратися з відчуттям провини?



Насамперед варто зрозуміти, що це не ваша вина, що в інших куточках країни відбуваються запеклі бойові дії. Згадайте про справжні причини конфлікту та скеруйте негативні емоції на них, а не на себе.



Дозвольте собі сумувати, не намагайтеся показувати радість від свого спасіння, якщо ви насправді її не відчуваєте. Якщо боїтеся, що засмучуєте своєю поведінкою інших, ви можете пояснити, що з вами відбувається й чому відчуваєте такі емоції. Вас, імовірно, зрозуміють, і ви не будете вимушені постійно витрачати енергію на те, щоб розігрувати спектакль.



Дуже допомагає поговорити з людьми, які відчувають такі самі емоції. Знайдіть спільноту, яка виїхала в інші країни разом із вами, або поділіться відчуттями з тими, хто живе з вами в місті, яке не постраждало або мало постраждало від бойових дій. Це допоможе вам зрозуміти, що не тільки ви боретеся з такими складними емоціями, краще розпізнати свої думки й емоції, а також дізнатися, як інші з цим справляються.



Також, Ви можете бути корисними навіть за кордоном. Станьте волонтером, координуйте, консультуйте, структуровано інформуйте. Спілкуйтесь з людьми у скрутному становищі й турбуйтесь про них, якщо це можливо.

Ніхто не може заборонити вам говорити чи писати про війну, від якої ви врятували себе або родину.



Бережіть себе!

Поділитись