Поділитись


Мистецтво порозуміння: як «правильно» конфліктувати

Всі люди різні: кожен має свої унікальні потреби, погляди на життя, особисті якості — і це прекрасно. Проблеми виникають тоді, коли для задоволення потреб однієї людини порушуються кордони іншої. Прості приклади конфліктів спостерігаємо вже між маленькими дітьми: хтось хоче погратися іграшкою товариша, тому забирає її силоміць, якщо не отримує бажаного. Згадайте себе у такому віці: як ви реагували, коли були дитиною? Мовчки віддавали свою іграшку, хоча і не хотіли ділитись? Починали плакати? Намагалися домовитись, кликали когось зі старших, як стороннього арбітра? А може, голосно кричали і лупцювали кривдника? Чи просто наполегливо відмовляли і забирали своє?.. А тепер задумайтесь, як реагуєте на схожі зазіхання вже тепер, в дорослому віці. Коли під загрозою не щось матеріальне, як-то дитячі іграшки, а ваш час, зусилля чи приватний простір. «Чи могли б ви затриматися на роботі довше, зробити ще те і те?», «Спідниці тобі не пасують, краще одягни штани!», «Як там в тебе справи, коли діти будуть?», «Позич мені ще грошей — я обов'язково поверну». Як ви реагуєте, коли чуєте подібне? Чи здатні відмовити, коли потрібно, і відстояти свої кордони? Асертивність — це здатність відстоювати свої межі у доброзичливий спосіб, не порушуючи прав іншої людини. Висловлювати свою точку зору відверто, чесно, з гідністю і повагою до іншого. Протилежністю до асертивності є дві крайності: агресивна поведінка і замовчування своїх потреб. Людина, що поводиться агресивно, буде підвищувати голос, кричати, ображати, погрожувати і принижувати. А той, хто обирає пасивну позицію, буде уникати обговорення проблем, говоритиме несміливо, казатиме «так», коли насправді дуже хочеться відмовити, і не відстоюватиме своїх прав. Наслідком першого варіанту є провокування та посилення конфліктів, погіршення стосунків з іншими. Наслідком другого — внутрішня напруга і постійне незадоволення.

Що ж заважає діяти асертивно? Причинами можуть бути виховання, коли той чи інший стиль поведінки дитина «успадковує» від сім’ї; умовна самооцінка, коли дуже важливо отримати схвалення іншого; негативний попередній досвід, коли асертивна поведінка не давала результату або навіть каралась; дисбаланс влади — наприклад, страх відмовити своєму керівнику, бо можеш втратити роботу. Хороша новина в тому, що асертивності, як і будь-яких навичок, можна навчитись, якщо цілеспрямовано змінювати свої старі схеми поведінки, відстежувати емоційні реакції і багато практикуватись. Допомогти може також і психотерапія, адже удвох із фахівцем ви зможете дослідити, що саме не дає вам поводитись у бажаний спосіб і лежить в основі ваших реакцій на конфлікти. Існує багато технік, які можуть покращити навички асертивності. Ось деякі з них.

«Я-твердження» (або «Я-повідомлення»): в конфліктній ситуації говорити в першу чергу про свої почуття та думки, а не про іншу людину. Орієнтовна схема «я-повідомлень» виглядає наступним чином: опис ситуації — опис власних реакцій — побажання щодо вирішення конфлікту. Відчуйте різницю у цих парах тверджень: «Ти нехлюй, з тобою неприємно жити, ти нічого не робиш для дому, я все мушу робити сама» — «Мені неприємно, коли вдома так багато брудного посуду, і я не встигаю щовечора мити його. Чи могли б ми домовитись робити це по черзі?». «Ти образив мене» — «Мені неприємно чути такі слова. Будь ласка, не розмовляй зі мною так». Другі твердження у парах більш м’які, уникають нападу і містять у собі пропозиції вирішення непорозумінь.


Говорити відверто, прямо, відкрито, уникаючи припущень та здогадок. Слідкувати за мовою тіла, підтримувати зоровий контакт.


Нічого не приймати особисто, особливо якщо інша людина переживає зараз сильні емоції. Фокусуватись на проблемі і не персоналізувати провину.


Використовувати емпатичну конфронтацію: називати почуття іншого, а потім свою позицію. «Я знаю, що ти не хочеш робити домашнє завдання, що тобі нудно і нецікаво, натомість ти б хотів погратись на вулиці. Але завтра ти маєш його здати і отримати оцінку, бо такі правила школи.


Як ми можемо це вирішити?»

Критикувати у доброзичливий спосіб: починати і завершувати твердження називанням позитивних рис, розміщуючи критику посередині. «Я дуже ціную нашу дружбу і люблю з тобою розмовляти. От тільки коли ти телефонуєш пізно ввечері, я вже втомлена і не можу приділити тобі часу. Було б чудово зідзвонитись завтра зранку, я була б рада поговорити». Щоб дізнатися більше, рекомендуємо прочитати: - Р.Е. Альберті, М.Л. Емонс «Вмійте постояти за себе» - М.Розенберг «Ненасильницьке спілкування. Мова життя» - Д.М.Руїз «Чотири угоди»

І наостанок: як це не прикро, але навіть ідеальне володіння навичками асертивності не гарантує, що ви завжди зможете отримувати бажане, а ваші стосунки будуть щасливими. Натомість так ви отримаєте можливість зберегти відчуття власної гідності та самоповаги, якими б прикрими не були конфлікти. Адже посланням асертивної поведінки є: «я — цінний/а, інші люди — цінні. Ніхто не «цінніший» за іншого. І це незмінне»


Автор тексту - Христина Шалак - лікар-психіатр, кандидат у психотерапевти за методом когнітивно-поведінкової терапії.

Поділитись