Поділитись


Про самооцінку

Самооцінка це психологічне і емоційне відчуття себе, віра в себе, оцінювання особою самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

 

Самооцінка може бути адекватною та неадекватною залежно від того, як вона співвідноситься з реальними проявами людини. Неадекватна, в свою чергу, може бути завищеною - для неї характерна переоцінка людиною своїх позитивних якостей та заниженою, яка проявляється через применшення переваг і перебільшення недоліків.

Занижена самооцінка – одна з найчастіших причин звернення до психолога. Люди звикли пов’язувати з цим більшість своїх проблем і невдач, але часто під цим розуміють незадоволення своїми успіхами, відчуття некомпетентності, нікчемності, заздрощів, ревнощів, залежність від чужої думки, бажання всім подобатися, страх виступати перед публікою чи знайомитися з новими людьми.

 

Зазвичай завищена самооцінка не є причиною звернення до фахівця, але потрібно розуміти, що завищена самооцінка, як і занижена є механізмами одного процесу і в своїй основі мають одне і теж. За завищеною самооцінкою, як правило, ховається занижена, або іншими словами – завищена самооцінка є захисним механізмом заниженої, намаганням захистити своє «я» від розчарувань та неспроможності.

 

Характеристика завищеної самооцінки полягає в тому, що люди мають спотворену, в бік завищення, уявлення про власну персону. Вони десь у глибині душі відчувають самотність і незадоволеність собою і всіма силами намагаються це приховати від оточуючих та й від себе самих. У них часто досить складно формуються взаємини з навколишнім соціумом, так як бажання бачитися краще, ніж вони є в реальності, призводить до зарозумілої та зухвалої поведінці. Іноді їх дії і вчинки бувають навіть агресивними.

 

Досліджень виявили, що від самооцінки не залежать ні успішність, ні професійні досягнення. Ба більше, коли у процесі експерименту самооцінку неуспішних студентів підвищували, їхні результати ставали тільки гіршими. Вища середньої самооцінка спостерігалася у ватажків банд, терористів і людей, схильних до насилля. Інколи може бути навпаки, коли людина має низьку самооцінку, але водночас є успішною. Але це швидше намагання компенсувати неповноцінний образ себе,  і при цьому людина не відчуває себе щасливою.

Тобто, хибною є стратегія, коли людина звинувачує у всіх своїй невдачах і неуспішності занижену самооцінку і намагається будь-що її підвищити. Насправді, дійсно, може так бути, що людина почавши об'єктивно себе оцінювати і позбавившись від комплектів, має більшу сміливість діяти і досягати успіхів. Але це також може привести людину до розуміння, що успіх, який вона прагнула, мав лише єдину мету - заповнити пустоту всередині.

Психоаналітики вважають, що самооцінка ґрунтується на цінності власної особистість, яка закладається ще в ранньому дитинстві на основі батьківсько-дитячих відноси. Найперше того, як первинний об'єкт — мама вибудовує взаємодію з немовлям. В цей період, окрім задоволення базових потреб, дитина потребує відчуття, що вона цінна, любима і найкраща. Отримане в такому ранньому дитинстві тепло, відчуття значущості і цінності здатне наповнити людину на ціле життя. Людина буде відчувати власну вартісність, цілісність, наповненість і здатна захоплюватися світом і творити. В реальності ж є багато обставин, через які мати не може дати це все дитині. До того ж, ставлення інших значимих людей (тато, брати і сестри, бабуся, дідусь, вчителька) і психологічні травми можуть похитнути віру в себе. Люди, які в дитинстві не наповнилися відчуттям власної значимості або які дорослішавши зазнавали критик, тиску чи психологічних травм, мають труднощі зі сприйняттям себе, і всі їх дії направлені на те, щоб якось з цим справитись.

Отже, першим кроком до адекватної самооцінки є розуміння відмінності між оцінкою й цінністю. Оцінка походить з об’єктивного аналізу, а цінність – з почуттів. Людині потрібно об'єктивно себе оцінювати, наприклад, коли вона обирає майбутню професію чи  йде на співбесіду, але в більшості простих життєвих ситуаціях людині не потрібно ставити собі оцінку, а от відчувати свою цінність варто завжди. Люди хочуть підвищити свою самооцінку, тому що вони прагнуть всередині почуватися добре. Але насправді це не про самооцінку, а про самоцінність. І тут потрібно розуміти, що наша цінність – це базове ядро. Якщо воно не злите з нашими успіхами чи невдачами і різними ситуативними настроями, то самоцінність буде стабільною. Тобто, в ідеалі незалежно від того, які події відбувається в житті людини, вона буде чутися цінною.

 

Якщо відштовхуватись від цього, то для того, щоб почуватися краще потрібно працювати не з самооцінкою, а від самоцінністю. Грубо кажучи менше прислухатися до свого внутрішнього критика, а натомість вирощувати в собі цінність свого Я. Для цього можна використати, наприклад, підхід self compassion – самоспівчуття, яке виходить не з критики, а з любові до себе. Це практика, яка в момент психічного болю й страждання пропонує доброзичливе та дбайливе ставлення до себе. 

 

Отже для того, щоб укріпити віру в себе, побачити свою цінність, почати подобатись собі можна почати з маленького:

1. Виробіть звичку помічати свої успіхи і думати про себе добре. Наприклад, можна в кінці кожного дня перерахувати всі дії, якими ви задоволені.

2. Хваліть себе і не помічайте ваші недоліки. В інших також старайтесь не бачити тільки погане.

3. Співчувайте собі. Виявляйте доброту й турботу до себе, запропонуйте собі прийняття, тепло, розуміння та підтримку, а не засудження.

4. Оточіть себе позитивними, добрими людьми.

5. Читайте художню літературу, яка близька вам по духу.

Але найкраще та найглибше з самооцінкою зможе з вами попрацювати лише спеціаліст.

 

Оксана Стадник

 

Поділитись