Автор: Ольга Конюх
Сертифікований психотерапевт за методом символдрами (кататимно-імагінативної психотерапії), завідувач психологічної служби ЛНУ імені І.Франка, співзасновниця психологічного центру Верде.

Пригадую лютий 2014 року, лютий мороз, ніч, грім від стуку по покришках і вибухів салютів, запах палаючих шин, медпункт на Грушевського, чай з медом та балончик з термальною водою щоб промивати очі– єдина моя «зброя» проти холоду і пекучого сльозогінного газу, мокрий зледенілий одяг мітингувальників і відсутність страху у них, червоні очі від газу і люті, рішучість стояти до кінця…перші убиті за Свободу і Гідність…

20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Це був початок боротьби і одні з перших новітніх Героїв, які всупереч «інстинкту самозбереження» поставили суспільне благо та майбутнє вище за власну безпеку та життя. Далі анексія Криму, початок війни, полеглі воїни, які стримували наступ і стримували його роки, далі 24.02.2022 і Марсове поле, яке майорить прапорами на могилах.

 Феномен самопожертви зараз не завжди є зрозумілим та контрастує з інстаграмним образом індивідуального успішного успіху, та культурою індивідуалізму загалом. “Померти за Батьківщину та свій народ” - жертва найвища та така, яка ніколи не буде взаємною. Це щось що наче суперечить нашій природі, що оспівується але і лякає, бо ставить перед кожним запитання “А чи готовий (ва) я на таку жертву… ”,  “а чи достойна (ний) я тієї жертви”. Страх і почуття вини змушує відгороджуватись від цих питань, та шукати спокою за механізмами захисту - заперечення, знецінення, дереалізація. 

Соціобіологи описують явище реципрокного альтруїзму. Роберт Сапольський каже, що людське суспільство було засноване на взаємному альтруїзмі - “я тобі, а ти мені”. Суспільства мисливців-збирачів, найдавніший відомий тип людської цивілізації, значною мірою покладалися на не родичів, а на членів племені які працювали разом, щоб захищати та годувати плем’я. Отже, взаємний альтруїзм закладений у наших генах так само сильно, як і родинний відбір.

 Вчені визнають і наявність справжнього, чистого альтруїзму, який не базується на очікуванні вигоди для себе. Деякі соціобіологи, наприклад, Докінз, вважають такий альтруїзм - не родовий і не взаємний - унікальною здатністю людини.

Люди – соціальні істоти, ми вижили завдяки вмінню співпрацювати, дбати та об’єднуватися. На думку соціобіологів – взаємний альтруїзм це стратегія, яка працювала поряд з родинним відбором і давала змогу вижити всій групі.

Ми давно вже не живемо в савані та не ведемо первісний спосіб життя, однак зараз, як ніколи раніше, виживання нас, як народу (як би пафосно це не звучало) залежить великою мірою від альтруїзму та самопожертви членів соціуму. У кожного з нас своя міра та величина вкладу, на який ми здатні, але ті хто робить вклад найбільший - потребують визнання та пошани. Якщо повернутись до наших страхів та почуття вини, іноді, щоб захиститись від цих почуттів ми не помічаємо, або знецінюємо жертву інших. Бажання відгородитись від реальності є закономірним, однак інфантильним бажанням, задовольняючи яке, ми ранимо тих, хто взяв на себе відповідальність за своє “племя”. “Це не моя війна”, “вони самі зробили цей вибір”, “я їх туди не посилав”- це фрази які рятують від почуття провини та сорому, але не рятують від ворога.

 Отже як ми можемо віддати належне тим хто загинув і тим хто продовжує боротьбу? Визнати свою слабкість та прийняти власні страхи - вони нормальні, визнати що хтось робить більше і заслуговує на особливу повагу за це. Бути вдячними та робити те що посильно, не ховаючись від правди. Поринаючи в захисні механізми - ми знецінюємо жертву Героїв, відвертаємось від них, однак що буде, якщо вони відвернуться від нас?