Автор: Наталя Городецька
Психолог, психотерапевт за напрямом гештальт-терапії

Депресивний досвід окремої людини завжди унікальний. Такий досвід не можливо відокремити від унікальної історії її життя. В психотерапії ми разом з клієнтом досліджуємо і виявляємо як депресія захищає і обмежує, як вписується в історію життя і стосунків.

Депресію як захворювання легко сплутати з проявами суму, горювання, а також симптомами хронічного виснаження. Стан пригніченого настрою чи смутку не завжди є хворобливим. Іноді він є виявом творчого пристосування до ситуації, що змінилась, подібним до «режиму очікування», коли мимовільне обмеження активності, знижений рівень переживань стає найкращим способом впоратись. З цієї точки зору ми розглядаємо депресивні симптоми як спосіб адаптації людини як цілого в системі організм-навколишнє середовище.

Приміром, в ситуації втрати близької людини, ми не здатні задовільнити свої потреби в спілкуванні і близькості, просто намагаючись проявляти активність та зберігати оптимізм. За таких обставин депресивна реакція людини як цілісної системи допомагає прийняти змінену реальність, пристосовуватись до нової життєвої ситуації.

При постановці недосяжних цілей, втраті перспективи (планів чи уявлень про майбутнє) депресію теж можемо вважати творчим пристосуванням: способом зекономити внутрішні ресурси, дати собі час, переорієнтуватись.

Депресивне пристосування може також перестати бути творчим, перетворитись на стереотипний, повторюваний, застиглий спосіб реагувати. Так виникає замкнене коло, що зменшує можливості давати раду як з власними ментальними і фізичними процесами, так і з вимогами світу. Проте, навіть у тих із нас, хто найбільше схильний до депресивних реакцій, завжди пробивається промінчик світла і надії. Іноді все, що ми можемо робити, це залишатись в усвідомленні того, що промінчик є.

За матеріалами праць Дж. Франчесетті та Я. Рубала