Автор: Володимир Рудницький  
Психолог, кандидат у психотерапевти за методом символдрами

День матері в Україні сьогодні, 12 травня 2024 року.

Це свято, яке має велике значення у символотворенні ключових процесів, що супроводжують хроніку війни.  З одного боку, день матері - це торжество, яке промовляє  про шану конкретній значущій особі в житті кожного з нас. Для когось це радісне привітання, для когось - відверта розмова, а для когось - гірке мовчання.

На долю сучасної української матері випадають тяготи воєнного часу, втрати, біль розлуки, розчарування у відчутті безпеки навколишнього світу.

Ті випробування, які зараз переносить тил, який уособлює материнство, заслуговує на повагу та величезну подяку.

Інший бік цього дня  - це про зшивку минулого і теперішнього, про привід до розгляду минулого і погляд на символізм народження, яке відбувається перед нашими очима. Народження громадянського суспільства, унікальних інституцій волонтерства, феномену української автентичності та індивідуального характеру волі і сумління.  Саме останні дві частини - це те, що якісно відрізняє нас від ворога, але перед тим, як думати про це, пропоную оглянути літописи минулого.

Образ великої матері, який зараз канонізується у нашому суспільстві, є натяком до Княгині Ольги. Її життєпис демонструє буття в облозі ворожим військом, помсту за полеглого чоловіка, мудрість та винахідливість у ситуаціях, на перший погляд, безвиході. Історія циклічна,  і важливо, є те з якою частиною історії ми ідентифікуємося та  яку частину привласнюємо собі.

Крім постаті Ольги, у Київський Русі дохристиянської доби культ язичницьких богів також мав своє образне уявлення про материнський символ - Лада. Вона уособлювала шлюб та подружнє життя. Східні словʼяни словом «ладо» називали своїх  дружин, проте у Лади є і чоловіча грань. Ладо – посередник між Сонцем і людьми. Разом Лада та Ладо утворюють небесний шлюб й символізують єднання чоловічого та жіночого начал.

Такі змісти демонструють нам складність материнського начала у світоглядній карті українців. Важливо не забувати і досліджувати ці ілюстрації. Крім того, це означає розуміння своєї приналежності до української ідентичності, в традиції якої воля і сумління є речима індивідуального порядку, тобто належать кожному з нас, на відміну від країни агресора з традицією пізньої золотої орди, де вольовий акт належить Одному, а сумління  є ситуативним інструментом.