Автор: Катерина Паньків
Психолог, кандидат у психотерапевти за методом індивідуальна психотерапія за А. Адлером

Думаю багато хто з вас знає легенду про Святого Валентина та в цілому історію цього свята як такого, проте хотілось би внести і трохи інший сенс – зокрема у Римо-католицькій церкві офіційно вважають св. Валентина не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. 

Вольтер писав: «Якби Бога не було, його слід було б вигадати» і розглядаючи цю цитату з боку іконописногомистецтва, ми можемо спостерігати як за допомогою релігії підіймаються неймовірно важливі і вічно актуальні теми. Зокрема теми «нервових/психічних захворювань».

Давайте спробуємо зазирнути за ширму історії у започаткування психіатричних лікарень, їхнього виникнення та методів якими користувались у античні, середні та період ренесансу. Важливо розуміти чому ікони та релігія пов’язана із нервовими захворювання, зокрема повертаючись у дискурс історії, ми можемо спостерігати піднесення церкви у Європі у середні віки, що супроводжувало думку «душа, окрема від тіла», відповідно відхилення від так званої «норми» було свідчення впливу сатани та охоплення демонами і масовими безумствами. Вочевидь, це призвело до антигуманних вирішень, таких як – екзорцистські ритуали, морення голодом, ошпарювання окропом або розтягуванням.

Опісля у період ХVIII – XIX століття, коли у Європі вже було створено притулки та психіатричні лікарні (зокрема лікарню Сальпетрієр), ми врешті доходимо до поширення гуманістичних ідей, зняття ланцюгів з хворих, надавання їм можливості пересування по території, прогулянок та розмов. Це показало дуже позитивний вплив та саме такі методи ми маємо і на даний час.

Для будь-якої людини важливо мати власний безпечний простір та можливість бут вислуханою, отримати підтримку та розуміння, адже це невідкладна частина людського існування. І це насправді приводить нас до любові у її ширшому розумінні, незважаючи на «закоханість», любов несе у собі набагато більше відповідальності, набагато більше прив’язаності та чуттєвості, вона відчувається як тепле переживання у грудній клітці і дозволяє не почуватись самотнім та сліпо кинутим долею на призволяще. 

Ідеї гуманізму сприяють толерантності та підтримці людини, індивіда та особистості у вияві її внутрішнього світу та у намаганні отримати підтримку та допомогу при необхідності. Власне це свято є визначальним святом любові і у прояві свята закоханих, і у прояві дня людей, що страждають психічними захворюваннями. 

«Більшість людей впевнені, що любов залежить від об'єкта, а не від власної спроможності любити. Вони навіть переконані, що, оскільки вони не люблять нікого, крім "коханої" людини, це доводить силу їхнього кохання. Тут проявляється омана — установка на об'єкт. Це схоже на стан людини, яка хоче малювати, але замість того щоб вчитися живопису, твердить, що вона просто повинна знайти гідну натуру: коли це трапиться, вона буде малювати чудово, причому станеться це само собою.

Але якщо я дійсно люблю якусь людину, я люблю всіх людей, я люблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь «я люблю тебе», я повинен бути здатний сказати «я люблю в тобі все», «я люблю завдяки тобі весь світ, я люблю в тобі самого себе».» - Еріх Фромм.