Автор: Віта Кайгародова
Співзасновниця психотерапевтичного центру Верде, психолог, психотерапевт за напрямом кататимно-імагітивна психотерапія

Є діти, які стали дорослими занадто рано. Виросли, бо не було надійних дорослих, батьків, на яких можна було покластися і прожити дитинство у всіх його барвах.
П’яний, непередбачуваний, а потім на певний час тверезий і добрий тато. Або ж мати, яка залишила сидіти з братом у 5 років і покарала дочку за те, що вона недостатньо добре справлялась з материнськими обов’язками.
Тато, який раптово міг прийти в агонію і побити без відомої причини. Або ж інфантильна мама, котра не здатна до прийняття рішень; така, що вічно ображається і перекладає на дитину відповідальність за свій стан.
Чи інший сценарій – батьки, які бурхливо з’ясовують стосунки щодень. Не важливо, якими саме були мама і тато. Важливо, що вони були непередбачуваними і з ними було небезпечно. Дуже часто відчуття небезпеки викликало у особистості високу тривожність та відчуття безпорадності. Їх рівень був наскільки високим, що у дитячому віці витримати ці почуття, тим більше на самоті з ними – просто не можливо.

І тоді у дитини виникла здатність, яка допомагала їй вижити. Вона(дитина) починала спостерігати за батьками, намагалася вгадати їх настрій та можливу поведінку. І не тільки спостерігати, а й впливати на хід подій: «якщо я зроблю так, мама не буде сваритись», «якщо я зроблю так, тато буде тверезим». Цей ілюзорний контроль над іншими, з одного боку дуже важливий, тому що дозволяє психічному здоров’ю дітей в таких сім’ях повністю «не зламатися». Віра в те, що дитина хоч якось може контролювати поведінку своїх батьків, допомагає впоратись з розпачем та безпорадністю. Коли безнадійність того, що відбувається в сім’ї, «накриває» з головою, то способом допомогти собі часто являється надія в «я зможу повпливати на батьків і «переробити їх».

Звичайно хочеться подякувати цим захистам, що допомогли в дитинстві, проте, ціна, яку «заплатить» людина в майбутньому є дуже високою.

1. Відбувається деяке «розчеплення» психіки. Одна частина, в якій саме і зібрані всі дитячі переживання безпорадності, залежності, тривоги, відчаю – «заморожується», тоді коли гіпертрофовано виростає інакша частина: псевдо – доросла, контролююча, відповідальна за весь світ. Але, оскільки, «заморозити» одні почуття не «заморозивши» інші не можливо, страждатиме вся «дитяча», чуттєва частина. Такі люди часто виглядають дуже дорослими, або як такі, що «застигли» з певною маскою на обличчі. Не рідко, цією маскою виступаю «псевдо – позитив».

2. Енергія, яка спрямована на розвиток цілісного дитинства, на пізнання себе і світу, стає направленою на тривожне пізнання чи «сканування» інших. І про себе, і про реальний світ людина знає реально дуже мало і її глибинні судження лишаються такими ж, як і в дитинстві. Всередині особистості залишається та, що і в дитинстві, картина себе і світу: «Світ непередбачуваний і небезпечний, а я в ньому залежний і безпорадний».

3. Оскільки дитина не знає, що їй не під силу «переробити» своїх батьків, що це неможлива до виконання задача – стати батьками для свого тата, чи мами – вона невдачу у цьому «перевихованні» буде сприймати на свій рахунок, і оцінювати її як «я не справився, діло в моїй некомпетентності». Виростають такі діти з стійким відчуттям, що він\вона недостатньо хороші для цього світу, що мало вкладають роботи для вирішення складного питання. Такі особистості знову і знову будуть намагатись щось змінити, втікаючи від внутрішнього відчуття відчаю і безвиході. І знову будуть стикатись з тим, що не справляються. Від цих відчуттів у особистості накоплюється багато почуття провини і втоми.

4. Оскільки людина і так стикнулась з надмірною непередбачуваністю в дитинстві вона не може винести її ще більше. Тому буде обирати, що їй ближче. Буденне, навіть якщо воно погане, менш страшне, ніж щось нове, не відоме. І вибирати така людина буде (несвідомо, звичайно), саме те, до чого вона звикла у батьківській родині. Цим пояснюється те, чому діти алкоголіків часто починають подружні відносини з залежними людьми. Більш здорові відносини будуть людині невідомі, тим і небезпечні з її точки зору.

5. Їй (людині) дуже важко буде позбутися від надмірної уваги до інших людей і надмірного контролю. Це те, чого вона навчився дуже добре в дитинстві. І це буде заважати їй в стосунках відчувати себе, піклуватися саме про себе і свої потреби. І буде заважати іншим людям у відносинах з нею (людиною): або вони будуть інфантилізувати, перекладуть всю відповідальність за себе на контролюючу «маму», або відчувати багато злості і йти з таких відносин.

Наслідки надмірно раннього дорослішання і взяття на себе непосильною відповідальності за виправлення батьків можна перераховувати ще довго. Одне зрозуміло – жити з ними важко, дуже багато втоми.

Психотерапія з такими людьми – процес довгий. Багато часу може знадобитися, щоб людина усвідомила, що намагаючись контролювати іншого, вона тікає від власних нестерпних почуттів. Далеко не відразу людина може відчути себе в досить безпечній обстановці, щоб повернутися до тих, «заморожених» почуттів відчаю, тривоги, безвиході. Повернутися, щоб, нарешті, оплакати неможливість щось змінити, з чимось впоратися. Оплакати, щоб прийняти: «я не можу контролювати батьків, я не можу контролювати світ. Це не моя відповідальність. Це непосильне завдання».

Стаття за авторства Катерини Бойдек в перекладі психотерапевтичного центру "Верде"