Автор: Соломія Толочко
Практикуючий психолог, кандидат у психотерапевти за методом психоаналіз

Хммм…Цікаво, чи соромно нам, коли ми йдемо на консультацію до стоматолога, ендокринолога чи будь-якого іншого лікаря. Для нас в межах норми піклуватись про власне фізичне здоров'я, але стигма щодо ментального здоров'я продовжує своє існування. Один із ключових міфів, що живе у суспільстві це сприйняття психотерапевтичного втручання виключно як наслідку психічних захворювань. Людям страшно наближатись до того, чого вони не розуміють і спрацьовують  звичні захисні механізми витіснення або ж заперечення. Для нас важливо усвідомити, що психічне здоров'я та психоемоційний стан – це як ще один «орган», що потребує своєчасної «діагностики» та «лікування».

Психотерапія – це один із інструментів піклування про себе. З одного боку люди звертаються із наявним переліком тривалих симптомів або життєвих труднощів, як от депресія чи тривожність, втрата когось із близьких чи труднощі у побудові стосунків, а також вона включає простір для самодослідження (спостереження за власними реакціями на стресові події, пошук причинно-наслідкових зв'язків, аналіз джерел формування власних патернів).

«Я соромлюсь того, чого не розумію». Люди, які починають роботу з психотерапевтом швидко втрачають це відчуття завдяки усвідомленню того для чого це їм необхідно та як це працює.

Психотерапія не робить нас іншими людьми, вона радше адаптовує. Її завдання не забрати симптоми, а визначити причини виникнення та назвати їх. Роль терапії часто полягає у пошуку слів для «білих плям» у нашій індивідуальної історії.

«Сором» почуття доволі таки людське, адже його акцент на тих самих «інших» в нашому оточенні. Нам не байдуже, як людям поруч з нами, але важливо, щоб ми зберігали себе у цьому фокусі,бо мені стає соромно, коли позиція інших важливіша за мою власну.

Завершу цей короткий огляд  однією думкою: «Людина «народжується» у стосунку, «травмується» у стосунку та «лікується» у стосунку».